Ч А Р О Д І Й С Т В О
1 розділ
Порятунок
Порятунок
Того літнього серпневого вечора на дворі було дуже тепло. Замість пекучого сонця на небі з’явився місяць. Одна за одною висвітлювались ясні зорі, які відбивалися у глибокому озері. Навколо нього розкинулось прекрасне місто Залізці. Все воно було загублене в зелених деревах та водоймах. Річка Серет обвила місто по боках, а у середині Залізців розкинулось немале озерце. Щонеділі на його берегах можна було побачити багато рибалок та відпочиваючих людей. Всі вони купалися й засмагали, ловили рибу.
Щовечора багато людей, а особливо молодих відпочивали у парку. Вони співали, грали на гітарах. Декотрим міщанам доводилося іти з роботи в пізню пору, тому в Залізцях по ночах було хороше освітлення.
В одному із парків на лавочці сиділи троє друзів, два хлопці та одна дівчина. Першого було звати Артур. Він мав темно-чорне волосся та карі очі. Обличчя у нього було круглим, а на підборідді була ямка. Йому було 14 років і на свій вік Артур був дуже хоробрим. Другий хлопець називався Максом. Його біле волосся було видно навіть у півтемряві міста. Він мав зелені очі та все його обличчя було обсипане веснянками. Їхню подружку було звати Надя. Дівчина мала розкішне каштанове волосся та акуратне личко. Очі у неї були синіми, як океан. Всі вони були одного віку і вчилися в одному класі. Артур вчився не дуже погано тай не дуже добре, так по середньому. Макс із трійки друзів у школі мав найвищі бали, був відмінником, а от Надя не дуже любила навчання. Дівчині більше подобались пригоди, тому у школі вона високих балів не отримувала.
— Чого ми тут засіли? — запитав у друзів Максим.
— А що ж нам робити іще? — питання на питання відповів Артур.
— Давайте підемо прогуляємось озером. — запропонувала Надя — Там зараз нікого немає, там подуває холодний вітерець, там...
— Пішли! — перебив подругу Макс.
І троє друзів пішли до озера. По дорозі вони вели запальну розмову про Сайласа — чоловіка, який гониться за Артуром, бо в давньому минулому сім’я темних магів, з якої походить Сайлас боролася проти сім’ї добрих чарівників, з якої походить Артур.
— Скажи мені, чому Сайлас за тобою гониться і чому він прагне твоєї смерті, чому? — запитав Макс в Артура.
— Я і сам добре не знаю. Але мені мама казала, що він хоче мене вбити бо я нащадок лідера добрих магів.
— То чому ж він полює на тебе, адже ще ж є твоя мама! — із впевненістю у голосі промовила Надя.
— Жінки не ведуть боротьби, а тим більше, що моя мама не є родом із сім’ї мого діда.
— Зачекай, Артуре. Твій тато перейняв здібності чарівника від свого батька? — запитав Макс, присівши на мокру траву, яка росла біля озера.
— Взагалі-то мій тато давно помер.
— Я це знаю, але він перейняв здібності чи ні?
— Так.
— Це означає що ти, не рахуючи твого батька, є нащадком свого діда і Сайлас прагне тебе вбити, бо ти, коли виростеш будеш далі боротися проти сім’ї темних магів і переможеш їх!
— Ніколи! — за спинами підлітків пролунав чийсь знайомий, низький голос. Це був Сайлас.
Чоловік мав світло-руде волосся та невиразне обличчя. Його чорні, як вугілля очі лякали навіть в темноті. На лиці у нього було багато червоних пухирців, на які витріщився Макс.
— Чого так дивишся! — скрикнув Сайлас — Прищів ніколи в житті не бачив!
— Та ні, бачив. — зі страхом у голосі промовив Максим.
— Знаєш, знаєш хто це зробив?! — сказав рудоволосий.
— Хто? — перебив Артур діалог Сайласа та Макса.
— Твій дід!
— Ну і добре вчинив!
— Що?
— Я кажу, що мій дідусь добре тебе провчив і показав, що біла магія набагато сильніша від темної!
— Ах ти ж! — промовив Сайлас з ненавистю у голосі і витягнув зі своєї кишені якусь паличку.
Спочатку Надя та Макс посміялися над цим, але зрозуміли, що та паличка не була простою, а була чарівною тоді, коли у їхній бік полетіло темно-зелене світло з неї. Друзі чимдуж побігли і уникли чарів темного мага.
— Що ж нам робити?! — крикнув Максим зі страху.
— На даний момент ми маємо добігти до он того повороту. — сказав, захекавшись Макс, — Потім я біжу прямо, а ви обоє звертаєте і кличете когось на допомогу. Я тим часом захищуся від Сайласа своєю чарівною паличкою і...
— Ти її маєш? — зі здивуванням промовив Макс.
— Так, але про це потім. Шукайте допомогу!!!
Артур кулею побіг прямо, а його друзі різко повернули в бік і побігли. Це побачив і Сайлас. Він напрямив свою чарівну паличку на підлітків, але закляття промовити не вспів, бо спіткнувся за камінь, який лежав прямо на дорозі. Він впав обличчям на мокру траву. З його носа точила кров. Сайлас встав і ще дужче побіг. Його підштовхнула ненависть до хлопця.
— Навіть не намагайся від мене втекти! — своїм баритоном прокричав вслід Артуру Сайлас. — Я тебе все одно колись вб’ю. Рано чи пізно це станеться, малий.
— Цього не буде ніколи! — сказав, біжачи підліток.
Потроху Артур втрачав сили, як і його переслідувач. Сайлас пускав із своєї палички темно-зелене світло, яке мало не вдарило Артура. У відповідь хлопець витягнув свою чарівну паличку і наслав на ворога нейтралізуюче закляття, яке не попало у нього. Вони так далеко забігли, що там було зовсім темно. Не бачачи нічого, Артур спіткнувся об камінець і прямо лицем упав у воду. На якусь мить він перестав рухатися і на березі озера запала тиша. Хлопець намагався не рухатися, щоб не привернути увагу Сайласа. Він помалу направив свою чарівну паличку на мага. Промовивши закляття, з неї вилетіло сліпучо-біле світло і так сильно вдарило чоловіка по нозі, що той аж зойкнув. Його нога ніби перестала функціювати і він упав лицем на каміння. Чарівна паличка рудоволосого вислизнула з його руки і впала десь біля води. Поки Сайлас лежав непритомний Артур шукав місце де він міг сховатися до приходу його друзів із допомогою. Він в паніці бігав то направо, то наліво. І от хлопець побіг прямо, де були невеликі зарості біля озера. Вони були розташовані в 100 метрах від Артура. Підліток біг нешвидко, бо у нього була травма на нозі. Коли хлопець був вже майже коло заростей він почув як щось сильно вдарило його по плечах. Обернувшись, він вгледів, що Сайлас кидає у нього камінням.
Тепер вже здавалося, що чоловік вб’є хлопця, адже той вже не біг, а йшов помалу. Сайлас кидав в підлітка більшим каміння. Якби на місці Артура був хто-небудь інший, то він би вже впав духом і не боровся за своє життя, він би не мав віри в те, що його друзі врятують його, він би помер. Але Артур не був таким. Хлопець вірив, що він виживе. У нього з’явилися сили, щоб вижити. Щось ніби підштовхнуло його. І підліток швидко побіг до хащів і сховався в них. Колом до заростей підійшов Сайлас йому важко було розгледіти, де є Артур. Він підійшов до заростей так, що стояв спиною до води. Хлопець ще більше за панікував, тому що рудоволосий чоловік підходив все ближче і ближче до місця його схованки. Підліток вирішив захиститися: він помалу витягнув свою чарівну паличку з кишені і наставив її на Сайлас потім Артур промовив закляття і з палички вилетіло сліпуче та яскраве світло, яке вдарило ворога в груди. Чоловік з болю скрикнув і каменем впав у воду. Тим часом Артур вискочив із хащів і скоро побіг в бік свого дому. Довгий час він не помічав за собою Сайласа, але через деякий час хлопець побачив, що рудоволосий помалу біжить за ним.
— Де ж моя підмога? — сам до себе промовив захеканий підліток і в той же момент побачив Макса та Надю біля якоїсь незнайомої жінки.
Вона була досить високою на зріст. Її було приблизно 30 років. Вона мала коротку стрижку та каштанове волосся. Очі у неї світилися, як у кицьки. Вони мали якийсь невиразно зелений колір, здавалося темний. Тітка була одягнута в чорні джинси, на яких добре було видно різноманітні блискітки і сірий джемпер.
Зненацька вона витягнула паличку, яка, на думку Макса, була чарівною, розмахнулася і сказала закляття, наставивши її в бік Сайласа. Сліпуче світло збило того з ніг.
— Це його затримає надовго. — з радісною ноткою в голосі промовила незнайомка і жестом руки наказала Максу та Наді допомогти Артурові, адже той був добряче поранений.
— Хто ви така? — запитав хлопець у своєї рятівниці.
— Я тітка...
— Це моя тітка — перервав жінку Макс.
— Так це правда. Я тітка цього недовихованого хлопця. — сказала чарівниця, подивившись з докором на Максима, — моє ім’я Емма.
— Дуже приємно. Я — Артур. — відрекомендувався підліток.
— Ви чаклунка? — спитала із цікавості Надя.
— Саме так.
— Чому ви мене врятували? У вас що робота така? — запитав Артур.
— Саме так.
— А кого ви захищаєте? Таких людей, яких переслідують злі маги, і які не можуть самі себе захистити?
— Саме так. — знову одноманітно відповіла тітка Емма. — Розкажеш мені, яка причини того, що той тип за тобою гониться.
— Розкажу, але не сьогодні. У мене немає настрою та й я весь у синцях. Може давайте зустрінемося завтра в мене в дома і там я вам все розкажу. — запропонував Артур — Добре?
— Як хочеш, але я навіть не знаю де ти мешкаєш.
— Максим та Надя покажуть вам дорогу. — сказав Артур і не звернув уваги як вони пройшли біля його дому. — Ой, мені вже треба йти. Приходьте до мене о 12 годині. Поговоримо!
— Добре-добре! — закричав Макс.
— Прийдемо! — сказала Надя і провела Артура прощальним поглядом.
— І давно за ним отой Сайлас гониться? — запитала тітка Емма у дітей.
— Так. — відповів Максим.
— Десь рік, а може й навіть більше. — уточнила дівчина.
Троє постатей зникло за рогом. Вони ще довго говорили про Артура і Сайласа поки недошли до своїх домів.
Якби не тітка Максима його друг би вже давно був мертвим. Завдяки їй Артур зміг врятуватися і не бути убитим від рук свого найбільшого ворога.
